Майкл Щур снайпер: Первый конфликт и жесткая учебка

Майкл Щур снайпер: Первый конфликт и жесткая учебка

Майкл Щур снайпер: Первый конфликт и жесткая учебка

День 7-й.

6:00 ми в Києві. Поспав до 8:00. Спитав, коли нас повезуть на Десну. Сказали не раніше 2-ї дня. Вирішив заїхати додому. Нас було кілька хлопців таких. Ми вийшли з вагону і пішли в бік метро викликати таксі. Дорогою нас зупинив військовий патруль. Сказали, що у них команда «нікого не випускати». Ми питаємо чому? Відповідь — щоб не понапивались і щоб не загубились. Ми попросили поговорити з офіцером. Поговорили. Подивився на нас, що ми не сильно до того, щоб напитись і загубитись і відпустив.

Вдома поставив форму пратись і пішов у душ. Вода на дні ванни була реально брудною. Я не думав, що стільки бруду може бути на мені. У нас був душ у Рівному на полігоні, але я так і не наважився у нього піти. Втирався щодня вологими серветками. Але щоб стільки бруду!? Я не думав. У Рівному було дуже багато пилюки і піску. І я нарешті це все змив.

13:30 А далі по нас почали видзвонювати супроводжуючі з вокзалу. Викликав таксі, заїхав по хлопців і ми поїхали на вокзал.

14:08 Стали в стрій.

Нас повантажили в вантажівки. Наша вантажівка виявилась останньою і чомусь відправилась найпізніше. В Десну приїхали десь о 17-й.

Тут зробили перекличку. Виявилось що більш ніж з сотні не було десь із 20 людей. Де вони ділись — не зрозуміло.

Потім нас поділили за віком. Потім — за ступенем сп’яніння (так. Кілька справді п’яних було). А потім спитали, хто куди хоче. Вибір був — снайпери, розвідка, танки.

Я вибрав розвідку. Разом нас виявилось 11 тих, хто обра розвідку. І повели у казарму. Місця мало. В казармі нас поселили в тренажерну залу. Ми винесли тренажери. Розклали ліжка. До нас додали ще 11 новоприбулих. І тепер нас 22-є новачків тут у Десні.

Перший конфлікт стався коли розставляли в кімнаті ліжка і тумбочки. Я посварився з п’яним «розвідником». Погавкались. Потім я перепросив його. Все таки нам тут жити разом 44 дні.

Потім нас повели на вечерю в бідівлю їдальні. Будівлю!!! Стіни, сидячі столи, підноси, тарілки — цього всього у нас не було у Рівному. Шкодую, що не встиг сфотографувати у Рівному нашу кухню, їдальню і спальню. В Десні є стіни, вікна, коридори, двері, умивальники, ліжка, вода в крані, а не в пляшці чи бутлі. Це вже плюс 2-3 зірки. Ми зараз у тризірковому навчальному центрі.

Коли стояли під їдальнею, відчув себе наче в якомусь фільмі. Тут і там сновигали снайпери зі своєми СВДівками. Потім вони пошикувались у стрій і кудись пішли. Тут більшість солдатів — як на підбір. Здорові, підтягнуті. Принаймні мені худорлявому тут було навіть трохи соромно за свою фізичну форму. Тре терміново за ці 44 дні себе покращити. З’явилось відчуття, що у Рівному з нами цяцькались, як з малими дітьми. А тут все доросліше.

Щойно (це десь о 22:45) у нашу кімнату привели діда. Сказали, що він наш. Його загубили і знайшли в танкістів у казармі. Він зараз лежить на ліжку і сміється сам до себе. Говорить щось про «брат на брата» і «я ніколи не думав». Тут у нас менше несповна розуму, ніж було у Рівному. Хоча ті, хто тут давно кажуть, що з цією хвилею в армію потрапило дуже багато людей, яким не те що збиою, будь-яку просту роботу ніхто б не довірив.

Зараз буду спати.

Добраніч. Перше враження від Десни — тут все якось жорсткіше. Але мені це подобається.

11800415_584418535033966_2489644678300843316_n quxidqxihuiqxdkmp

День 8-й.

Одразу після 00:00 приїхали хлопці з полігону. А ми спимо у кімнаті, яка до їх від’їзду була їх спортзалом.

Кожен відчиняє двері і заглядає у спортзал. Хтось вмикає світло, бачить 22-і людей і вимикає.

Потім нам взагалі зняли двері і поставили збоку. Спимо без дверей. Ну а що — всі інші взагалі сплять не в кімнаті, а у загальній казармі. Тепер і ми теж трохи в загальній казармі.

Про першу ніч
Періодично дзвонить чийсь телефон.
Сморід від 22-х мужиків нехилий. В душ більшість не ходила. Я теж. А ми сьогодні нехило попотіли.
Храп стоїть такий, що не описати. Я його записав на аудіо.
5:00 підйом. Всі видають зброю. Нам — ще ні.
Десь 8:00 Шикування і сніданок.
Після сніданку мене повели до керівництва навчального центру. Основне, що вони хотіли сказати мені «не робити поспішних висновків». Я і не роблю.
Поки зі мною говорили офіцери, розвідники побігли на полігон.
Коли я до них прийшов, розповіли, що з іншої роти половина не добігла і попадала.
Зара 10:00 — ми на полігоні. Чекаємо на обкатку танком. Дивимось, як з іншими працюють інструктори.
Періодично лунає вигук «граната». Всі падають. Потім — вибух.
Обкатка танком — така ж штука, як і у Рівному. Тільки цього разу окоп по коліна, а не по груди. І танк — танк, а не САУ.
А потім було те, що не описати. Нас вишикували біля танку і він пальнув. Тричі. «Бздишчь!!!!!!!!!!!!!!!!!!» — і це не сам постріл, а тільки 3-тя луна. А сам постріл — це щось таке… Ми стояли метрів за 10 (це не точно) і у вісх заклало вуха. Потім ми пішли в казарму. Потім холодний душ. Потім обід.
Також ще приїхали нові інструктори. Робили вступне слово. Навчання почнуться відзавтра. Але не у нашого взвода. У нашого взвода завтра тестування. На придатність. Чи витримаємо ми ті фізнавантадення, які будуть.
Це трохи парадокс — робити тестування після зарахування, але я зара всьо розкажу з самого початку. Ще тоді, як я тільки проходив медкомісію кілька тижнів тому.

 
Регион:

Распечатать

Все статьи